Як стверджують психологи, основне психологічне завдання тата - дати захист і визнання. Якщо тато здатний захистити дитину від злого пса, чи хлопців-розбишак - це дає дитині впевненість, що “світ не проти нього”. Вже згодом, такі діти будуть самі відстоювати себе. І тут мова не лише про фізичне насилля, але й про самоповагу і встановлення власних рамок.

Тато в житті дитини

Так склалося, що навіть в тих сім'ях, де дитину виховують обоє батьків, часто роль тата залишається лише номінальною. Він ніби і є, але повноцінних емоційних стосунків з дитиною не вибудовує. Повністю поринувши у “заробляння грошей”, батьки не розбудовують тих зв'язків, які потребують діти. Але мама сама не може повністю задовольнити потреби дитини.

Саме віра тата в свою дитину дозволяє їй відчути свої права і мати мужність їх відстоювати. Якщо цього не отримано, в глибині душі завжди житиме перелякана дитина, яка хотітиме, щоб її захистив хтось сильніший.   

Інший вплив - визнання, віра в свої сили. Саме правильна поведінка батька має найбільший вплив на формування цих емоцій. І головне, для цього не потрібно робити щось особливе. Поїхати з дітиною у похід - це як посвята в його, чоловічу, компанію - дає дитині більше самоповаги. Коли дитина запитує - послухати і дати відповідь. Не важливо, чи відповідь правильна, головне, що дитину почули - так піднімається її самооцінка. В дитини щось не виходить? Кілька доброзичливих слів не лише підбадьорять, але й допоможуть повірити в себе. В певному віці для дитини тато - уособлення зовнішнього світу, і коли він вірить, цінує і підтримує дитину, значить так ставиться до неї і весь світ.

Якщо тато - конкурент?

Гірше за ігнорування - конкуренція з боку тата. У деяких чоловіків є переконання, що до дитини, особливо сина, потрібно ставитися як до рівного, так він виросте більш мужнім. Або ж дехто компенсує свої невдачі за рахунок дітей. Звинувачення, контроль, зневіра - все це пригнічує і не дає рости дитині.

Як може виглядати ця “конкуренція”? “Скільки буде сім на вісім?” - питає тато в першачка. А коли дитина дає не правильну відповідь, з виглядом найрозумнішого він самовдоволено каже правильний результат. Те ж саме і в іграх - з радістю переграють своїх дітей, не роблячи ніякої поправки на вік і нерівність сил і можливостей.

Інколи тати ставлять перед дітьми недосяжні перепони - що б вони не робили, все одно це не те. Коли дитина гарно вчиться, замість похвалити, каже, що “Можна і краще”, переміг в змаганнях - “Та це не чемпіонат світу”, допомога по дому завжди буде недостатня. Деякі тати думають, що так вони вчать дитину прагнути до більшого, а натомість сіють зерна невизнання, які супроводжуватимуть людину все життя. Навіть досягнувши поставлених цілей, така людина не почуватиметься добре, адже “чутиме” голос тата - “Ти зробила не достатньо”.

Внутрішня боротьба

Звісно, чим більше дитина росте, тим більший вплив у її житті мають оточуючі.  Визнання і самоствердження вона шукатиме у вчителів, друзів, згодом - у колег. Але батьківське невизнання буде супроводжувати постійно і діятиме на рівні підсвідомості. Все, що вона досягнула - тимчасове, постійно потрібно доводити, що цього справді заслуговуєш.

Людина, яка отримала достатньо підтримки з боку тата, не потребує щодня доводити собі і всім, що вона варта того, що має. Вона має внутрішню самоповагу, заради визнання не робить надзусиль і не шукає в навколишніх захоплюючих поглядів.  

Особливо глибокий слід залишається, якщо батько проявляв насильство - емоційне, фізичне, сексуальне. Для таких людей світ назавжди залишиться небезпечним місцем, де сильніший завжди правий і може робити все, що захоче. В майбутньому такі люди любов асоціюватимуть з насильством. І в залежності від ситуації, або самі його проявлятимуть, або легко змиряться з роллю жертви - “Б'є - значить любить”.

Невизнана, незахищена з дитинства людина не може повноцінно психологічно вирости. Під оболонкою дорослого завжди житиме дитина, яка шукатиме захисту і визнання носіїв влади - держави, президента, Бога.

Коли хлопчики плачуть

“Хлопці не плачуть” - мантра, яку навперебій повторюють оточуючі і батьки навіть хлопчикам-малюкам. Хлопчик з пелюшок має бути сильним, мужнім і стриманим, а основний прояв цих рис, в очах дорослих - це вміння не плакати, коли болить. Більше того, сьогодні і дівчаток вчать бути “сильними”, бо світ жорстокий і так само це починається з того, що саме сльози роблять ознакою слабкості.

Але що відбувається, коли плачуть хлопчики? Через сльози вони, як і дівчатка, навчаються проживати свій біль. З психологічної сторони - це вміння визнати, що “Так, зі мною сталася неприємність і я маю право відреагувати на своє горе”. А це, в свою чергу, дозволяє навіть сильній і трагічній події втратити свою руйнівну силу.

Якщо людина не дозволяє собі прожити свій біль, то це не мине безслідно. На утримання болю йде колосальна кількість енергії і здоров'я. Насильство над собою переростає в злість, яка роз'їдає людину зсередини і не дозволяє їй побудувати нормальні стосунки з оточуючими. Де візьметься співчуття до когось, навіть до власної дитини? Прийняти хлопчика з його емоціями - це побудувати міцну опору для його душевного здоров'я і повноцінного дорослого життя.

Пам'ятайте, якщо дитину цінують і поважають - вона теж буде цінувати і поважати. Якщо дитині дозволяють не пригнічувати свої відчуття, то в дорослому віці ця людина не буде вимагати це від інших.