Дуже часто коли люди чують або знають, що якась дитина (як от і мої) не ходить в дитячий садочок, то починають щиро співчувати. Але не мені, а якраз дитині – яка ото вона бідна, як же їй певно вдома сумно. Тим більше, що телевізора не дивимось, а мультфільми дозовано. Словом, один жах, а не дитинство.

Хоча якщо спитати цих «бідних» дітей про те, що вони вдома, то ніхто в цьому проблеми не бачить – діти щасливі, задоволені, і головне те, що їм зовсім не сумно, адже не ходити до садочку ще не означає сидіти цілодобово в чотирьох стінах. Така дитина не знає, що вдома може бути нудно, хоча інколи корисно і просто понудьгувати. Дитина не знає де має бути цікавіше. Вона живе в сім’ї. І ділить з нею всі проблеми, радості та печалі.

«Домашня» дитина живе тим життям, яким живе сім’я – впитує всі аспекти взаємозв’язку, поділу обов’язків, вирішення конфліктів. І, як не дивно, або й фантастика, знає все, що має знати у відповідному віці навіть без всяких «розвивалок». Адже нам внушають, що без розвиваючих занять ми не виховаємо дитину не те, що нормальною, а взагалі не виховаємо.  А соціалізація… адже без садочка вона неможлива, таким чином дитина не зможе нормально спілкуватись…

І що ж відбувається? Живе дитина в садочку. З трьох років вчиться читати, писати, танцювати, ліпити, малювати, вміє говорити 20 фраз по-англійськи, і батьки цим дуже задоволені та горді. А ось жити в сім’ї дитина не вміє, тому що в сімейному колі дитина перебуває лише ввечері, коли всі прийшли додому з роботи втомлені. Повечеряли і сидять по своїх кімнатах та відпочивають після напруженого дня. Або в кращому разі сидять разом і дивляться по телевізору чергове талант-шоу. А це ж зовсім не істинна картина сімейного життя.

А на вихідні дитину, яка весь тиждень була в садочку, як на роботі, ведуть розважатись. Адже батьки впевнені, що вдома дитині сумно, бо нема чим зайнятись. І вирішують, що дитині конче потрібні атракціони, дитячі кімнати, аквапарки і т.д. І знову ж дитина проводить час в штучній атмосфері радості та веселощів.

Потім, коли дитина підростає, то ми дивуємося – чому ж не хоче допомагати по дому? Чому тільки сидить за комп’ютером або телевізором? Чому надає перевагу «тусуватись» з ровесниками, а не спілкуватись з домашніми? Але ж дитина взагалі не знає, що можна чимось зайнятись вдома, та м же ж сумно і нецікаво.

І йде тоді дитина туди, де завжди була – до ровесників продовжувати «соціалізовуватись». А якщо вдома, то до комп’ютера, бо ця штука вміє розважати.

А потім по схожій моделі дитина буде намагатись створити свою сім’ю. І вийде зачароване коло…

Так ось, цей пост зовсім не має на увазі розкритикувати всіх, чиї діти в садочку. І не треба одразу ж завтра забирати звідти своє чадо. Просто варто прийняти той факт, що вдома може бути дитині абсолютно НОРМАЛЬНО. І не буде вона недорозвинута, несоціалізована та обділена чимось. Тому не намагайтесь заповнити час дитини всякими подіями поза стінами дому. Нехай інколи вона просто «понудьгує» нікуди не поспішаючи. Нехай піде з вами в банк чи на пошту, подивиться як ви готуєте обід чи прибираєте і по-можливості допоможе. Нехай побуде в сімейному колі. Повірте, що від цього буде велика вигода і вам, і дитині!