Дуже часто мені згадується одна притча, яку прочитала десь на просторах інтернету. Підходить маленький син до тата і питає, скільки той заробляє грошей за годину. Тато пропонує дитині гроші на кишенькові витрати, питає, що йому потрібно купити, але хлопчик хоче почути суму. Тоді тато здається, називає цифру, малий біжить в іншу кімнату, довго не виходить. Тато заходить в кімнату і бачить сина біля розбитої копілки. Побачивши тата каже: На годину я ще не назбирав, але твоїх півгодини купити можу…

Ця історія змусила задуматися про те, скільки ми часу проводимо з дітьми. Батьки витрачають весь свій час на роботу. Так, в основі їх намагань - потреби дитини: купити все, що хоче, оплатити найкращі заняття, школу, речі… Список можна продовжувати до незакінченості. Але чи справді дитині потрібно усе це чи у такій кількості? Адже часто за купою подарунків ми купуємо свою совість - за той час, який не проводимо разом.

Або ж інша сторона медалі - на скільки час, який ми проводимо з дітьми якісний? Адже не достатньо просто бути з дитиною в кімнаті, не приділяючи їй ніякої уваги. Тоді батьки для неї - лише декорація. А сучасні ґаджети сприяють тому, що в такій ситуації почуваються комфортно обидві сторони - мама чи тато за комп'ютером, дитині - планшет і ніхто нікому не заважає. Але які результати такої поведінки будуть в майбутньому?

Коли дитина маленька, вона готова на все, щоб добути хоч крихту уваги мами чи тата. Їй цікавіше разом читати, ніж дивитися мультик, робити разом саморобки, ніж грати гру на планшеті. Дуже часто діти стають “нечемні” саме тому, що так сильно хочуть привернути увагу. Своїми вчинками вони ніби кажуть “Подивись на мене”. Нажаль, зазвичай дорослий бачить лише вчинок, а не самотню дитину, яка хоче її тепла.

Це просто коротке нагадування для всіх, хто дуже багато працює. Ми не повинні дозволити часу промайнути, не провівши його з тими, хто дійсно важливий для нас, з тими, кого ми любимо, хто живе у нашому серці.