З початком теплої пори року дитячі майданчики стають основним місцем ігор для дітей. І це не тільки видно, але й чутно. Хтось у когось забрав лопатку, або не віддає відерце – крик, плач і сльози. Кожен із батьків реагує на такі ситуації по-своєму, але саме від поведінки батьків буде залежати поведінка дитини.

Ділитися чи не ділитися

Напевне найпоширеніша ситуація – дитина не хоче ділитися іграшками. Багато батьків переживають, що якщо не навчать дитину віддавати свої іграшки на дитячому майданчику – вона виросте скупою, ніколи не навчиться ділитися. Перш за все хотілося б сказати, що дитина проходить різні етапи розвитку і «не ділиться» – один із них. Ваша дитина усвідомила, що вона має щось своє і з «цим» може робити що хоче. Особливо це стосується нових іграшок. Не давати – природна реакція дитини.

Але той, хто не ділиться – рідко має багато друзів. І цілком зрозуміло, що батьки хочуть навчити дитину цього. Як?

  1. Головне правило – не змушуйте. Ви можете запропонувати своїй дитині поділитися іграшкою, або обмінятися. Спокійно пояснюйте дитині, що ділитися – це добре, що іншій дитині буде приємно. Але якщо ваш малюк не хоче – будьте на його боці.
  2. Не дозволяйте, щоб у вашої дитини без дозволу забрали бажану іграшку й гралися. Якщо подібна ситуація сталася (а друга мама не зважає), поясніть мамі тої дитини, що ЗАРАЗ ви ділитися не будете.
  3. Хваліть всі випадки, коли ваш малюк ділився іграшками. Розказуйте все добре, що це дало: з ним теж поділилися іграшками, з ним гралися різні дітки…

Цей період, як і багато інших, у дитини скоро мине. Не зважайте на те, як на вас будуть дивитися інші батьки, чи які поради вам можуть давати. Ділитися – це завжди добровільний акт і через примус він не прищеплюється.

Агресивна поведінка

Дівчинку Аню вдарила лопаткою, Софійку – штовхнула, а Лесика вкусила – результат прогулянки в пісочниці. Сусідки і бабусі поставили діагноз – «агресивна дитина». Чому ваша тиха і спокійна доця, раптом поводиться «погано»? В більшості випадків – це знов таки період розвитку. Особливо властивий у період 1–2 роки. Дитина вже навчилася ходити, вчиться говорити – але цих навиків не достатньо для повноцінної комунікації. Коли всі слова чи натяки, що хочеться саме тої лопатки закінчуються – в хід йдуть руки, чи що руки вхопили. Що ж робити?

  1. Заберіть малечу з «епіцентру». Якщо вона хотіла забрати іграшку, віднесіть туди, де тої іграшки не буде видно. Коли дитина буде бачити об’єкт свого «хотіння», їй важче заспокоїтися.
  2. Не кричіть, не погрожуйте і не бийте. Перечекайте пік істерики – в цей час дитина вас не почує.
  3. Навіть найменшій дитині спокійно пояснюйте, що так робити не можна. Не кажіть, що «ти погана», скажіть, що вона зробила погано. Не плутайте дитину і її вчинки. Не кажіть, що за таке ви її не любите, поясніть, що вам це не подобається. Дитина має бути впевнена у вашій любові.
  4. Навіть з найменшою дитиною обговорюйте її емоції. Перед вами маленька людина, яка не розуміє, що таке злість чи агресія. Розкажіть про ситуацію збоку: «Тобі дуже сподобалася лопатка Ані. Ти захотіла її забрати. Аня не захотіла ділитися своєю лопаткою, бо вона їй теж подобається. Ти розізлилася і вдарила Аню. Ані заболіло, вона плаче». Запропонуйте пожаліти «об’єкт агресії», попросити вибачення.
  5. Один з важливих моментів – будьте спокійні. На вас будуть поглядати скоса, можуть повчати або робити зауваження, але ви маєте бути впевнені в правильності обраної вами поведінки. Адже ваша мета не короткострокова – припинити плач «вже», а довгострокова – навчити проживати і контролювати свою агресію.

Крім агресії, пов’язаної з етапами розвитку дитини, може бути й інша причина. Якщо в сім’ї дитина чує крики чи бачить бійки – вона буде їх наслідувати. Виховуючи дитину пам’ятайте, що виховати можна лише власним прикладом.

Ще одна можлива причина – телебачення. Якщо маленька дитина буде разом із дорослими дивитися жорстокі фільми – вона буде вважати нормальними бійки, які бачить на екрані. Тому ретельно слідкуйте за тим, що дивиться малеча.

Часом вам може здаватися, що краще на дитячі майданчики взагалі не ходити, щоб не провокувати істерик. Але саме там дитина найкраще пізнає, що таке «моє», «чуже», «ділитися», «мінятися». Вчиться спілкуватися, контактувати з різними дітьми, потрапляє в різні ситуації і виробляє свої моделі поведінки.