Перфекціонізм — це прагнення довести результат будь якої діяльності до ідеалу. Незалежно чи є в цьому обґрунтована потреба. Знайома багатьом ще з дитинства приповідка — так роби, щоб люди звикли, ти у всьому завжди приклад. Тільки ніхто не пояснив, для чого так робити.

Перфекціонізм породжує вічне незадоволення своїми результатами. Прагнучи ідеалу, який як відомо недосяжний, складно зупинитися на просто доброму результаті, адже завжди можна зробити ще трошки краще.

Перфекціонізм — інструмент для успіху чи шлях до депресії?

З одного боку видається, що така риса характеру сприяє успіху — люди які стараються будь-яку справу зробити максимально добре, зазвичай отримують хороші оцінки в навчанні, похвали від керівництва, бонуси та підвищення посади. Але, як відомо, немає меж досконалості. І на цьому моменті вже виникають труднощі, адже ресурс людини, на відміну від досконалості, таки має межі.

Перфекціоністи вважають, що зобов'язані робити все ідеально, без найменших помилок чи затримок. І такого ж підходу до життя вони звичайно чекають від інших. Очевидно що на практиці це неможливо, відповідно, людина, яка повірила в це, буде постійно незадоволена результатом, собою та навколишніми.

Прикладів можна навести безліч:

про своє здорове тіло ми кажемо — ну так, нормально, але варто скинути ще декілька кг, підкачати прес, тощо;

про красивий дизайн свого помешкання — може бути, але ще потрібно вдосконалити те і інше;

про цілком успішну кар'єру — нормально, але треба більше досягнень;

про чоловіка, дітей, рідних — все добре, але чоловік квіти дарує не щодня, діти відвідують недостатньо розвиваючих занять, тощо.

Якщо задуматися, то всі ми, мабуть, трішечки перфекціоністи, адже завжди хочеться ще чогось більшого. Важливо, щоб ми розуміли це і не дозволяли ідеї примусової досконалості керувати нашим життям — коли все дуже добре, але ми цього не помічаємо, а натомість бачимо крихітні недоліки і акцентуємо увагу на них.

Якщо людина  ніколи не буває задоволена власними результатами, критикує все і всіх, а найбільше себе, і на одну єдину пилинку десь в глибині шафи дивиться, як на загрозу для власної репутації — це недобре в першу чергу для неї. Адже цінність людини не залежить від ідеально попрасованих сорочок, найвищих показників на роботі чи ідеально однакових вареників поданих у неділю рівно о 9 ранку.

Чому перфекціонізм — це шкідливо?

- Прагнення зробити щось ідеально провокує страх невдачі. Тому перфекціоністи часто при найменшому сумніві відмовляються від пропозицій, завдань чи нових викликів. Які могли б обернутися чудовим досвідом, новими знайомствами чи навичками, але просто не відбулися, бо людина занадто боялася, щоб  спробувати. Бо ж раптом не вдасться зробити ідеально...

- Перфекціонізм провокує фрустрацію та невпевненість в собі. Адже складно контролювати кожен свій крок і кожен свій подих, бо ж раптом щось десь піде не так, як заплановано. А звіряючи своє життя з нереальним ідеалом, ми завжди будем у програші. Таким чином можна виростити в собі цілу гору комплексів буквально на рівному місці.

- Перфекціоністи часто великі прокрастинатори. Здавалося б парадокс, але ні. Знаючи, що роботу потрібно виконати ідеально на 100 відсотків, а краще б на 200, людині буде страшно і складно взятися до виконання цієї справи, тому вона відкладатиме роботу якнайдовше. А потім буде сама себе за це ж картати.

- Прагнення недосяжного ідеалу заважає успіху як в роботі, так і в особистому спілкуванні. Усі ми недосконалі, відкритися і показати іншому свою вразливість доволі складно. А намагаючись бути ідеальними ми будуємо ще одну перешкоду для відвертого спілкування.

Відмовитися від перфекціонізму і почати жити

Надто суворі вимоги до себе заважають розвиватися, рухатися вперед, помічати приємне навколо і радіти життю. Тому інколи варто відпускати безкінечний список очікувань, перестати вимагати ідеальності від себе та ближніх і просто жити. Від цього наші успіхи на роботі нікуди не подінуться, наша врода залишиться при нас, вареники будуть такі ж смачні і дім не перетвориться на авгієві конюшні.

Інколи для цього потрібно не так і багато. Достатньо чесно собі зізнатися — так, я протираю вже чистий стіл, я вкотре переглядаю вже виконану роботу, шукаючи в ній вигадані помилки, здається моє прагнення до ідеального результату дещо надмірне.

Варто визнати — так, це здається перфекціонізм, так, це частина моєї вдачі, але це не означає що вона може повністю керувати моїм життям.

Адже більшість речей які ми робимо мають цінність самі по собі, а не тільки по факту результату. Так спортивні заняття корисні для здоров'я, а не лише інструмент для схуднення. І якщо за 2 тижні тренувань тіло не виглядає як з обкладинки фітнес журналів, це не означає, що я погано тренуюся.

В тренуванні, як і в роботі чи інших аспектах варто бачити проміжні результати, усвідомлювати їх і хвалити себе за ці реальні досягнення, замість того, щоб дорікати собі, що ідеал знову виявився недосяжним.

Дорога до результату рідко буває прямою та короткою, частіше це досить крива лінія, інколи схожа на лабіринт. Ми пробуємо щось нове, вчимося, робимо помилки, відступаємо крок назад, робимо висновки і продовжуємо рухатися вперед.

І на цьому шляху перфекціонізм тільки відбиратиме сили і натхнення. Адже невдачі лякають перфекціоніста, але вони є невіддільною складовою будь якої справи.

Тому варто дозволити собі бути не ідеальними, нехай зовсім не perfect, але живими, справжніми, із власними бажаннями та своїм унікальним досвідом.