На думку Мендельсона, батькам не слід турбуватися про те, коли їхній малюк почав повзати, сідати, підніматися та ходити, окрім випадків, коли з цими процесами або їхніми термінами явно щось недобре.

Упродовж перших років життя розвиток малюків може настільки сильно відрізнятися, що зводити його до певних норм і порівнювати є безглуздям. Не слід хвилюватися, якщо дитина розвивається повільніше, ніж це визначено нормами, як і вихвалятися, коли дитина виконує певні речі раніше зазначених термінів. До певного віку, стверджує автор книги, всі звичайні діти опанують однакові навички і навчаться всього, чого від них очікують батьки.  

У цьому аспекті важливими є увага й підтримка з боку дорослих. Проте коли очікування найближчого оточення дитини є завищеними, це може бути руйнівнім фактором для її особистості, розвитку та формування самооцінки.

Батькам, які прагнуть до досконалості й очікують цього від власних дітей, не слід забувати, що завданням дитини є гратися і вчитися, а вимагати від них дорослої, поміркованої поведінки — безглуздо.

Автор у цьому розділі книги хоче допомогти батькам зрозуміти, що  є нормальною поведінкою дітей і як навчитися розуміти, чому з ними відбувається те чи інше.

Як немовлята можуть лякати батьків

Немовлята, для яких характерно кашляти, гикати, чхати, випускати гази і відригувати, викликають своєрідну тривогу у батьків, зокрема це стосується харчування. Мендельсон впевнений, що коли малюк їсть як звичайно і не втрачає ваги, то хвилюватися не варто: усі ці прояви є абсолютно нормальними.

Так, не варто приділяти увагу на відрижку після їжі. Відомо, що коли після годування немовля поплескати по спині, воно зригне повітря з шлуночка і тому менше зригне молоко. Та не варто надавати цій маніпуляції великого значення і перетворювати її на ритуал. З медичної точки зору відригування не має ніякого значення.

Стосовно т. зв. коліків, то це поняття використовують для позначення явища, котре трапляється у діток до 3-х місяців і при якому спокійна дитина раптом підтягує ніжки до животика і надривається від пронизливих криків. Що ж до можливих причин такого явища, то найчастіше говорять про гази, які накопичуються в кишківнику через надмірне бродіння вуглеводів, про цю теорію Мендельсон вважає сумнівною.

Плач є ще однією причиною для батьківських хвилювань. Малюки плачуть, коли почуваються погано, і в цьому немає нічого неприродного. Дитина може плакати, якщо вона голодна, втомлена, мокра або коли їй самотньо чи щось болить. Якщо дитина плаче, потрібно взяти її на руки і спробувати зрозуміти, що її непокоїть. Не варто дослухатися до порад, що дитині треба давати час і можливість поплакати (ба, що це навіть корисно для неї!) в жодному разі!

Упродовж перших років життя малюка батьків можуть турбувати і його проноси, запори та привчання до горщика. Мендельсон стверджує, що батьки надмірно хвилюються через колір, консистенцію і частотність випорожнень, проте якщо дитина нормально росте і набирає вагу, причин для хвилювань немає. Інша справа, коли ріст малюка призупиняється, вага зменшується, а в калі трапляється кров. У такій ситуації обов’язково слід звернутися до лікаря, щоб визначити причину такого процесу (нею може виявитися харчова алергія, наприклад).

Те саме стосується і запорів. Показувати дитину лікарю потрібно лише тоді, коли дефекацію супроводжує біль або у калі присутня кров.

Що ж стосується привчання малюків до горщика,  то «медичних» порад від лікаря не варто чекати. Діло це суто сімейне, і діяти потрібно так, щоб було найкраще для конкретної дитини та її батьків. Деяких малюків привчати до горщика легко, інші натомість можуть чинити опір. Не є конкретними і часові рамки, коли дитина повинна привчитися до горщика.

Емоційний аспект дитячої поведінки — від «жахливих дволіток» до «важких підлітків» — викликає у батьків відчуття розпачу й обурення. Коли нерви батьків починають здавати, потрібно пригадати, що різні «вибрики» і  неслухняність є частинкою процесу дитячого розвитку, без котрого повноцінною дорослою людиною стати неможливо. Ні в якому разі не можна фізично карати дитину, наголошує Мендельсон. Він радить батькам навчитися контролювати  свій гнів і навчити цього дітей. Слід пам'ятати, що діти «виводять» батьків не зумисно, ними керує прагнення пізнати світ і свої можливості, потренувати навички і вміння. Батькам варто послідовно, не сердячись, навчати дитину слову «не можна» і бути у цьому плані послідовними.

Покарання — це не вихід

Майже усі прояви «поганої» поведінки дитини мають емоційні причини, тому замість того, аби думати, як покарати дитину, батькам потрібно  спробувати виявити ці причини, а знайшовши, — усунути.

Відомо, що діти у складних ситуаціях, яких не розуміють, поводяться, з погляду батьків, неадекватно. Наприклад, раптово починають виявляти агресію до друзів або порушують дисципліну (вдома, в садочку, в школі). Причинами негативної поведінки можуть бути хвороба, втома дитини, голод, проблеми із зором чи слухом, сімейні чвари або падіння самооцінки через підвищені вимоги батьків. Тому не є розумним карати за поведінку, викликану такими причинами. Набагато дієвішими буде емоційна підтримка і щире вираження любові й турботи.

Безперечно, в дітей слід формувати відповідальну, дорослу поведінку, та не варто сподіватися досягти цього за невеликий проміжок часу і керувати приказкою Пошкодуєш різку — зіпсуєш дитину. Тілесні покарання травмують дітей будь-якого віку. У них можуть виникати відчуття незахищеності, власної непотрібності, що можуть призвести до серйозної психологічної проблеми.

Численні дослідження про вплив фізичних покарань виявили, що насильство може завдавати шкоду як дітям, так і самим батькам.

Короткий путівник з виховання дітей

Батькам, поведінка дітей яких доводить до відчаю і ви змушує думати про фізичний вплив, Мендельсон радить утриматися від цього і пошукати більш ефективні способи, а також ділиться своїми основними думками про дитячу поведінку.

• Діти — не дорослі. Не варто очікувати від них дорослої поведінки.

• Дитина вчиться через дію, і батькам не варто сподіватися на те, що її вчинки завжди будуть позитивно оцінені.

• Дуже рідко діти поводяться відповідно до очікувань батьків.

• Дитина частіше наслідує приклад, а не слова.

• Юнацтво — це період, коли дитина вчиться бути дорослою, розправляючи свої крила. Для неї знадобитися повідок, але ніколи — клітка.

• Батьки повинні контролювати власну поведінку більше, аніж переживати через поведінку дітей.

• На гнів дитина реагує, на любов і ласку — відповідає.

• Якщо батьки завдають болю своїй дитині, та, скоріш за все, буде завдавати його своїм малюкам.

 

Відчуття любові й безпеки вдома та емоційно стабільна сім'я — ось те, що здатне подолати негативні аспекти дитячої поведінки. Найкращим рішенням подібних проблем є не робити з них трагедій, а приділяти щонайбільше уваги емоційним потребам дітей, давати їм відчути, що їх люблять не залежно від того, що вони накоїли. Якщо батькам вдасться встановити взаєморозуміючі стосунки зі своїми дітьми, вони досягнуть значно більшого, ніж подоланням неприємної поведінки, й у них буде щаслива, впевнена, емоційно стабільна дитина!