Вашій дитині від двох з половиною до чотирьох років і ви помітили, що вона стала некерованою? Її наче підмінили? Милий слухняний карапуз перетворився на примхливого бешкетника? Постійні конфлікти, істерики, ігнорування батьківських вимог – все це вказує на те, що ваша дитина переживає кризу трьох років.

Перш за все, хочеться відзначити, що це необхідна для нормального розвитку криза. Так чи інакше, всі діти проходять через неї. Кризи допомагають нам перейти на нову сходинку розвитку. Криза 3 років — це важливий етап у становленні психічного розвитку дитини. Це криза соціальних відносин.

Що таке криза трьох років?

У психології це явище описують так: вікова криза, яка проявляється при переході від раннього віку до дошкільного і характеризується різкою і радикальною перебудовою поведінкових механізмів, вироблених раніше, зі становленням нових особистісних рис дитини, а також переходом до нового типу поведінки з оточуючими.

Говорячи простіше, це вік, коли дитина починає відчувати себе самостійною, і вона хоче показати батькам і всім оточуючим власне «Я», власне «хочу», починає проявляти особисту волю. Звичайні фрази для дітей під час кризи трьох років: «Я сам», «Я хочу тільки так!» тощо.

 Тривалість кризи абсолютно індивідуальна. Початок кризи доводиться на вік від двох з половиною до чотирьох років. Індивідуальна і форма перебігу та переживання кризи. Для одних батьків криза стає суцільним кошмаром, а інші можуть її і не помітити.

Основні ознаки кризи

Психологи виділили чіткі прояви й ознаки цієї кризи.

  • Негативізм. Виявляється в негативних реакціях дитини на прохання і вимоги дорослого: «це я не хочу», «це я не буду робити». Малюк намагається робити все навпаки, не так, як його просять. Таким чином дитина намагається показати, що у неї є своя думка і вона буде слідувати тільки їй. Наприклад, не хоче йти гуляти тільки тому, що так сказала мама; не буде прибирати іграшки, поки тато не перестане йому про це нагадувати. І робитиме все наперекір батьківським вимогам.
  • Упертість. Дитина не в змозі відійти від своєї початкової вимоги, від свого бажання, навіть якщо вже і втратила до нього інтерес.
  •  Непоступливість, «безособовий протест». Тобто заперечення всього образу, укладу життя, створеного раніше. «Не буду чистити зуби, умиватися, одягатися, тримати за руку дорослих». Хоча раніше малюк виконував все це без будь-яких примх і протестів.
  • Свавілля. Жага дитини робити все самостійно, навіть якщо завдання їй не під силу. Будь-яка допомога з боку дорослих сприймається негативно, іноді навіть люто. Виявляється в образі на людину, що прагне допомогти.
  • Протест-бунт. Характеризується постійними конфліктами між дитиною і батьками. Маленька людина бунтує проти всіх правил, норм, рамок, колишніх відносин, які встановлені в родині. А точніше, дитина бунтує тоді, коли не відчуває, що її бажання і її думку поважають і з ними рахуються.
  • Знецінення. Те, що раніше для дитини мало величезну цінність, в один момент втрачається. Авторитет батьків, прихильність до улюблених іграшок, норми поведінки, прийняті в сім'ї, — все це знецінюється. Дитина може почати обзиватися, лаятися, ламати іграшки.
  • Деспотизм. Це ревна влада над членами сім'ї й оточуючими людьми. Дитина від всіх вимагає виконання своїх вимог, бажань, стопроцентної уваги до своєї особистості.
Як впоратися з кризою трьох років

Перш за все слід пам'ятати, що криза трьох років — це не хвороба, а нормальний і природний перехід вашої дитини на новий рівень розвитку, це психічні та психологічні зміни в організмі маленької людини. І при вашому правильному поводженні і вихованні криза проходить швидко і майже безболісно як для малюка, так і для вас.

У цей період батькам важливо пам'ятати і виконувати деякі вимоги, правила поведінки.

• У будь-яких ситуаціях, які відбуваються з вами і вашою дитиною, залишайтеся спокійні й урівноважені.

• Чітко і ясно пояснюйте дитині свою позицію, вимоги до неї.

• Намагайтеся залишатися твердими в своїх вимогах. Не йдіть на поводу в істерик, протестів вашого малюка, не підкоряйтеся всім його примхам і вимогам. Покажіть дитині, що криками і сльозами вона від вас навряд чи чогось доб'ється. Згодом ваше чадо це зрозуміє і перестане використовувати це як метод управління вами. Розумійте, що ці істерики і бунти спрямовані не на вас, і так відбувається не тому, що малюк хоче показати, що ви «погані батьки». Так відбувається тому, що дитина ще не вміє контролювати свою поведінку, їй дуже складно стежити за своїм емоційним станом. І саме ви повинні допомогти їй справитися з цим нелегким періодом в її житті.

• І головний ваш помічник — це спокій. Зрештою, хто з вас доросла людина?

• Уникайте авторитарності й гіперопіки. Ніколи не намагайтеся переламати дитину, відповідати упертістю на впертість.

• Намагайтеся бути гнучкими, компромісними. Шукайте обхідні шляхи. Іноді можна і поступитися.

• Дійте по ситуації. Якщо того вимагає ситуація, залиште дитину наодинці з собою (тільки обов'язкова умова: ви повинні бути впевнені, що малюк знаходиться в безпеці). Нехай дитина залишиться один на один зі своїми думками, заспокоїться.

• Потрібно поступово навчити і показати дитині способи, як справлятися зі своїми емоціями, показати способи, як впоратися з агресією: дайте малюкові аркуш паперу, нехай порве його, або дозвольте побити подушку, пострибати, але ніколи не дозволяйте дитині вихлюпувати свою злість на близьких людей.

• Давайте дитині відчути таку необхідну їй зараз самостійність. Підбирайте їй різні доручення і посильні для неї завдання.

• Радьтеся з дитиною. Завжди запитуйте її думку. Покажіть чаду, що ви зважаєте на нього, сприймаєте його як дорослу людину.

• Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Це непрощенна помилка батьків! Так ви можете розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, хваліть маленьку людину за її успіхи, робіть акцент на її добрих справах.

• Як можна частіше говоріть і показуйте дитині, що ви любите її, яким би вона не була і як  би себе не вела.

• Карайте не особистість дитини, а конкретний вчинок, чітко пояснюючи малюкові, за що його лають або за що хвалять.

І на завершення. Згадайте себе в дитинстві. Поставте себе на місце вашої дитини. Спробуйте відчути її потреби і бажання. Подивіться на світ її очима, пориньте в дитинство. Це іноді допомагає вирішувати проблеми інтуїтивно або взагалі їх уникати. Прислухайтеся, грайте і любіть своїх дітей!