Хто такі Нікітіни?

Нікітіни Борис Павлович і Олена Олексіївна — російські педагоги-практики, дослідники раннього розвитку, батьки семи дітей, автори численних статей і більше 10 книг про власний досвід сімейного виховання. Вони стали відомими з 60-х років 20 століття в СРСР, а пізніше і в інших країнах. У період найбільшої популярності (70-і — 80-і роки 20 ст.) книги Нікітіних розходилися мільйонними тиражами, а на зустрічі та лекції приходили сотні людей. Багато хто вважає, що саме подвижницька діяльність Нікітіних привернула увагу громадськості до унікальних можливостей раннього розвитку дітей і заклала свого часу основи для того, що сьогодні називається «свідомим батьківством».

Система? Швидше спосіб життя

Нікітіни робили все, що було тоді в їх силах (при надзвичайно скромних фінансових можливостях) для того, щоб створити своїм дітям «творче і здорове середовище» у власному будинку. «Системою виховання» свій образ життя самі Нікітіни не називали. Швидше це дуже великий досвід, який накопився за багато років уважних спостережень за власними сімома малюками.

Базові принципи виховання у сім’ї Нікініних

Мінімум медичного втручання в природний процес вагітності і пологів, «повернення до природи», обов'язково — грудне вигодовування з перших хвилин життя. Відповідальність з лікарів переходить насамперед на батьків — на їх вдумливе, уважне, свідоме ставлення до батьківства. Медики повинні брати участь лише як помічники, які володіють спеціальними знаннями.

Природна фізична культура тіла: мінімум одягу і всього «неприродного» — мазей, притирань, ліків та ін., максимальний доступ до природи, спорт і фізкультура з раннього віку. В цьому відношенні діти Нікітіних і їх послідовників дійсно виглядали у себе вдома схожими на Мауглі: босі, в одних трусиках, чіпкі, спритні, сильні, швидкі. Культура фізичного тіла входила в життя дітей природно, без примусу: прості і доступні спортивні снаряди в будинку, загальні спортивні ігри та заняття з батьком, його зацікавленість і підтримка в цьому напрямку. Сюди ж можна віднести і так зване «загартовування» — легкий одяг, обливання холодною водою, ходіння босоніж по снігу і т.д.; скромне і просте харчування (тут діяв і принцип «Хочеш – їж, не хочеш – не їж, але ніяких перекусів до наступного прийому їжі»). Істотно тут те, що діти, в загальному, просто робили те ж, що робили і батьки.

«Ранній початок» — той самий «запуск» різноманітних здібностей, які, на тверде переконання Б. Нікітіна, в достатку закладені в кожній дитині від народження. Причому в ранньому віці вони настільки пов'язані між собою, що чим раніше малюк починає повзати, ходити, плавати і досліджувати, тим активніше розвивається у нього свідомість і, відповідно, інтелектуальні здібності. Нікітін вважав, що потрібно створити дуже насичене домашнє середовище, і дитина буде навчатися всьому так просто, як навчається дихати, — в будинку повинна бути майстерня, спортзал, бібліотека і т.п. Батькам же треба уважно, без насильства і тиску, допомагати дитині розвиватися і рухатися вперед.

Ранній інтелектуальний розвиток - йому Б. Нікітін приділяв особливу увагу, адже був переконаний, що сучасні йому дитячий садок і школа гублять творче начало в людині, і намагався, по-перше, дати максимум ДО школи, а по-друге, зменшити період перебування дитини в школі до мінімуму. Читання в 2-4 роки, велика бібліотека, створені Нікітіним різноманітні «розвиваючі ігри», географічні карти, таблиця Менделєєва, математичні таблиці та ін. на стінах дитячої — ось домашня підготовка до школи.

Сила, спритність та... обережність. У той час, коли діти Нікітіних робили свої перші кроки, ті майже не страхували їх. Відповідно дитина, звикаючи опиратися лише на власні сили, навчалася вправно ходити, падати і відчувати своє тіло. «Примушувати — погано, опікати й леліяти — тим більше погано, то що ж тоді потрібно? Тішитися, просто тішитися, коли малечі щось вдається, — це, на наше переконання, головне заохочення для успішної роботи з малюком. А коли дитина  впала? Тоді втішити, витерти заплакані очки, підбадьорити» — цитата Б. Нікітіна.

Широка сфера діяльності.  Нікітіни помітили, що діти бажали працювати не з іграшками (які швидко ставали нудними), а з побутовими домашніми предметами, які використовували дорослі: кухонне начиння, письмове та швейне приладдя, інструменти і прилади. Тому батьки дозволяли «поринути» в дорослий світ і подосліджувати його неіграшкові якості. Цей принцип самостійності був у сім’ї Нікітіних дуже важливим, та батьки вимагали, щоб усі речі опісля клали на місце. Брати можна було будь-що, окрім двох винятків: чужих і цінних речей (наприклад, побутову техніку, яка через незнання дітей могла зіпсуватися).

У дітей Нікітіних завжди було вдосталь різноманітних зацікавлень і доступних для занять предметів: спортивних снарядів,  всіляких інструментів. У їхньому будинку була майстерня, в якій діти займалися різанням, клеєнням, ліпленням, пилянням, забиванням цвяхів, свердленням тощо.

Разом з дітьми. Створити умови для різноманітних вправ та заохочувати максимальну свободу діяльності — це не все, що є необхідним для гармонійного розвитку дітей. Важливою тут є, на думку Нікітіних, єдність у діях. Спільна робота, зацікавленість результатами один одного — це поштовх до розмови, до обміну думками.

Розвиваючі ігри. Б. Нікітін являється й автором незвичного дидактичного матеріалу — розвиваючих ігор: «Склади візерунок», «Склади квадрат», «Рамки і вкладиші», «Унікуб»  тощо.

Легендарна сім’я Нікітіних

Сучасний погляд

На жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні інтерес до системи виховання дітей за методом Нікітіних в значній мірі згас. Мабуть, тільки розвиваючі ігри Б. Нікітіна як і раніше актуальні серед ентузіастів ідей раннього розвитку. Спробуємо розібратися, в чому ж тут причини і які елементи з методики раннього розвитку Нікітіних можуть бути взяті на озброєння сучасними батьками.

Пригадаймо загальні принципи виховання за Нікітіними: акцент на самостійність і свободу творчості у заняттях, відсутність надмірної опіки дорослих, загартування, легкий одяг і спортивне облаштування в будинку, участь батьків у житті дітей не в ролі керівників, а в якості старших товаришів, де головна функція батьків — не ставити перед дитиною сформульовані ними самими завдання, а допомагати розвитку, орієнтуючись на потреби малюка, і виявляти інтерес до дитини.

Все це, безумовно, правильно, але...

Самостійність, свобода дітей, індивідуальний підхід до розвитку дитини — це було справжнім одкровенням в умовах тоталітарного суспільства. Однак зараз ці принципи виглядають, швидше, загальним постулатами. Основи методики Нікітіних, можна сказати, увійшли в повсякденний побут і видаються чимось само собою зрозумілим. Тому спостерігається падіння інтересу до методики розвитку за Нікітіними.

А ось що стосується розвиваючих ігор Б. Нікітіна, то своєї актуальності вони не втратили і досі. Інтелектуальні ігри Нікітіна використовуються для розвитку дитини як в колі сім'ї, так і при відвідуванні нею розвиваючих центрів. Ігри Нікітіна часто йдуть в якості доповнення до інших розвиваючих методик, що забезпечує комплексний розвиток. Ігри Нікітіна націлені на те, щоб дати можливість активно мислити, йти від простого до складного, розвивати логічне та образне мислення, просторову геометрію, здійснювати творчий підхід до вирішення завдань. Важливим принципом для досягнення успіху є безпосередня участь батьків у таких іграх. Це не гра-розвага, яка купується з метою «позбутися» від дитини на певний час.

Розвиваючі ігри — «спорткомплекс для розуму»

Ігри, про які тут розповідається, випускаються понад 25 років в Росії, Німеччині, Японії та інших країнах, та називаються «Матеріалом Нікітіна» або «Іграми Нікітіна». У них грають в сім'ях, дитячих садах і школах, їх навіть використовують в якості реабілітаційного матеріалу в будинках для людей похилого віку.

Так, це ігри, але ігри незвичайні. Як писав їх автор, Б. Нікітін: «Їх не можна як іграшку просто дати дитині і сказати: «Грай!». Їх не можна показувати дитині всі одразу, а тільки по одній; і наступну, може бути, не раніше, ніж через тиждень або навіть місяць ...У них надзвичайно широкий діапазон завдань — як за складністю, так і за різноманітністю характеру, тому захопитися ними можуть і дошкільник, і учень, і студент. У них можна грати й одному, і вдвох, і всією сім'єю, і компанією, і цілою групою в дитячому садку або класом в початковій школі, і навіть провести олімпіаду на першість ...Їх можна назвати спортивним комплексом, але для розуму, для розвитку творчих здібностей дитини».

Не отримуючи «учительських» інструкцій про те, як виконувати завдання, дитина вчиться самостійно і творчо виходити з проблемних ситуацій, коли є завдання, а шляхи вирішення невідомі. А традиційне навчання, як правило, розвиває в дітях лише виконавські здібності — діти вирішують завдання за стандартним зразком після докладного пояснення вчителя. 

«Склади візерунок», «Унікуб», «Кубики для всіх» і «Цеглинки» —найвідоміші «інтелектуальні ігри» Нікітіних. Але є й інші: «Таблиця сотні», «Таблиця Піфагора», «Дроби», «План і карта», «Годинник», «Термометр», тощо — те, що можна швидше назвати НЕ іграми, а ігровими посібниками, що створюють розвиваюче середовище для дитини. Однак треба не тільки відчути, що дає кожна гра, але і дізнатися інтелектуальні можливості малюків, щоб вибрати і дозу, і особливо час, коли вводити гру або посібник, а потім спостерігати і, звичайно, стимулювати творчі досягнення дітлахів.

Детальніше про те, які можливості у використанні цих ігор і посібників вбачив Б. Нікітін, можна прочитати в авторській передмові до книги «Інтелектуальні ігри». 

Книги для скачування