Малозатратна і проста у виконанні методика може стати запорукою досягнення амбітних цілей при обмежених ресурсах часу. Адже нам завжди бракує годин у добі, а справ, планів, цілей і мрій, як не дивно, не бракує ніколи.

- Ох, я хотіла б досконало вивчити англійську мову, але за щоденними клопотами, просто ніколи ґрунтовно взятися за навчання;

- Я обов'язково приведу фігуру в порядок, але, мабуть, пізніше, коли діти трошки підростуть і/чи на роботі закінчиться черговий важливий проєкт;

- Я хотіла б написати роман, мені гарно вдається розказувати історії, але я не маю часу не те що на написання, а навіть і на те, щоб обдумати як взятися за цю справу;

- З дитинства люблю малювати, але в дорослому житті є стільки справ, що знайти час на малювання — просто неможливо...

Таких історій можна згадати безліч: про себе, подруг, батьків, друзів чи знайомих.

Мабуть, у кожного є така мрія, яку наче і можливо реалізувати. Теоретично. А практично, до її реалізації навіть і взятися страшно, бо шлях виглядає складним, незрозумілим, а фінішу і близько не видно з тої точки, де ми зараз є.

Як це не прикро, але рідко кому вдається вирватися з безкінечного коловороту щоденних справ, і знайти можливості для реалізації свого задуму.

Проте, якщо детальніше придивитися до щасливчиків, які таки змогли, то виявиться, що зовсім не обов'язково звільнятися з роботи, віддавати дітей няням чи бабусям на повний день чи робити інші невиправдано ризиковані кроки. Можна отримати бажане без кардинальних змін і великих ризиків.

Справді можна? 

Бо ми ж вже пробували. Натхненні мотиваційною статтею в інтернеті, фільмом на тему нашої мрії чи розмовою з подругою, ми завзято розпочали навчання/тренування/тощо. В перші дні працювали багато, докладали зусиль і часто навіть понад міру, буквально “через не можу”.

Батарейка нашого натхнення поволі сідала і неприємні думки про те, що попри всі наші титанічні зусилля і вже накопичену втому, ми досягли дуже мало і ціль не сильно ближче ніж на початку, з'являлися все частіше.

А згодом опускалися руки, зникав азарт до справи, випаровувалася віра в можливість досягнути мети, а разом із нею і впевненість в собі.

Якраз у цьому проміжку ми можемо знайти причину невдачі. Що ми зробили неправильно і чому наш план не спрацював?

Результат — це завжди наслідок процесу. І в цій зв'язці важливіший все-таки процес.

З одного боку, ми оцінюємо виконану роботу за наявним результатом. Так ми звикли, так нас вчили. Але ми можемо “замінити” результат на процес.

Замість, ЩО я хочу отримати: 

вільно розмовляти іспанською,

грати на фортепіано,

написати книжку,

отримати підвищення на посаді.

звернути свою увагу на те, ЩО я робитиму:

- я буду щодня вчити 10 нових слів чи дивитися 1 серію серіалу на іспанській,

- я буду щодня 30 хв вправлятися за фортепіано,

- я буду щодня писати 1 сторінку тексту чи 1 допис в мій блог,

- я буду щодня приділяти 30 хв навчанню для підвищення моєї цінності, як фахівця.

Чому такий підхід більш результативний?

Наш мозок добре “виконує” наші вказівки. Якщо ми ставимо завдання вивчити іноземну мову, завдання ніби зрозуміле, але ми не фокусуємося на тому, як його виконати. А варто б. Чим чіткіший план досягнення цілі тим швидше і легше ми його виконуємо.

А коли плану дій немає, а є лише кінцева мета, ми природно розгублюємося, з'являється прокрастинація і великий ризик здатися ще на старті. А там і самокритика, зневага та відчуття власної неспроможності блокують усі наші бажання і віру в себе.

Звичайно, бачити далеку перспективу і кінцеву ціль — потрібно. Але зосередитися варто на щоденних діях, простих і зрозумілих.

Бо людина, яка задумала написати книгу, може впасти в депресію, коли за тиждень книги ще немає. Хоча зусилля до її написання докладені та немалі.

Звірятися з ціллю потрібно стримано і з усвідомленням масштабів роботи. І, бажано, не надто критично. Бо якщо щодня перевіряти свій прогрес, то на початку шляху можна отримати невроз. Адже різниця між тим що хотілося б отримати і тим що є на старті — колосальна, а масштаби ще не виконаної роботи справді лякають.

І як би людина не старалася, і як багато б не зробила за один день, на загальну картину це мало вплине. Стрес від невідповідності витрачених зусиль і отриманого результату демотивує. Адже я так багато сьогодні старалася, працювала в напрямку своєї мрії з останніх сил, а якщо подивитися на скільки я до неї наблизилась — то виглядає ніби я не працювала, а хіба лежала в її напрямку.

Тому прописуючи цілі варто користуватися більше дієсловами, а не іменниками. Не стати письменницею, а писати одну сторінку кожен день, не отримати фігуру моделі, а виконувати елементарні фізичні вправи щодня, не вільно говорити іспанською, а вчити мову 30 хв кожного дня.

Таке формулювання цілей може бути дуже ефективним. Особливо якщо ставити реальні цілі. Очевидно, що для жінки, котра одночасно мама маленьких діток, потрібний фахівець на фрілансі, любляча дружина, господиня дому і ще з десяток інших ролей, ціль щодня по три години вправлятися у грі на фортепіано буде недосяжною з самого початку. Тому потрібно планувати свої звершення відповідно до наявних реалій. Краще менше, але щодня.

А щоденні всього лиш пів годинки за фортепіано чи за вивченням мови, через рік здивують результатом.

30 хвилин щодня. Чому саме 30?

Скільки часу виділити для щоденних кроків в бік великої мрії кожен повинен вирішити самостійно. Адже ми всі різні й реалії у кожного свої. Хтось більш наполегливий і не надто зайнятий може виділити годину, а комусь вдасться знайти лише 20 вільних хвилин. Це не так важливо, кожен підбирає час відповідно до своїх можливостей і вимог самої справи.

А 30 хв — це такий загально прийнятий відрізок часу, який наче можливо знайти у графіку практично кожної людини.

30 хв — це менше як 2% нашої доби, з одного боку це не так і багато.

А з іншого боку, при регулярному підході, 30 хв — це зовсім не мало. Цього цілком достатньо, щоб через рік здивуватися своїй новій фігурі, кількості читачів у блозі, рівню іноземної мови, тощо.

Головне — регулярність. Роблячи щось щодня ми до цього звикаємо, ця діяльність стає звичкою, а це запорука успіху на довгій дистанції.

Користуючись з короткої тривалості наших занять, мозок не сприймає це негативно і не вигадує нам відмовок. 30 хвилин у нашому сприйнятті — це не складно, це легко і навіть цікаво.

Саме тому спочатку потрібно акцентувати на регулярності. Нехай ми будемо вчитися, практикуватися чи займатися спортом зовсім трішки, але щодня. Так через місяць другий — наші вправляння увійдуть у звичку і стануть частиною щоденної рутини, яка виконується майже автоматично.

Цей підхід особливо ефективний для цілей, які з року в рік переносяться у наступний список не виконаними. Ми азартно починаємо, але розчарувавшись, що шлях до бажаного надто довгий, покидаємо будь які зусилля. Адже результату не видно. А таким от нехитрим способом можна уникнути саботажу і прокрастинації. Адже 20-30 хв — це не довго і не важко. А при регулярному підході ці щоденні пів годинки можуть доволі сильно змінити наше життя і суттєво підвищити самооцінку, адже рівень іноземної мови підвищився, фігура покращилась, блог розвинутий і, при тому, не постраждала робота, діти, чоловік і всі інші наші ролі.